Наша історія

ШАНОВНІ ДРУЗІ!

Вчителькою історії Марією Нестеренко узагальнено матеріали та спогади про історію шкільництва в селі Парище. Але це далеко не повна історія. Хто має матеріали, нові спогади про шкільництво в нашому селі, а можливо і фото - прохання надсилати на адресу закладу освіти parischezosh@i.ua або передавати безпосередньо в ліцей. Обов’язково вказувати джерело інформації або прізвище очевидців.

ПИШЕМО ІСТОРІЮ РАЗОМ! 

ІСТОРІЯ ШКІЛЬНИЦТВА В СЕЛІ ПАРИЩЕ

Протягом ХVIII – початку XX століття Галичина входила до складу Австрійської імперії, а після Першої світової війни – до Польщі. Кожна з держав вела свою політику в регіоні, не стала винятком і освітня. За допомогою освіти насаджувалася німецька, а згодом і польська мови. Великого впливу на місцеве населення західноукраїнських земель у другій половині ХІХ століття мав рух москвофілів. 

Велике значення для розвитку села має школа. 

Історія шкільництва в селі Парище досить цікава та строката. 

До ліквідації панщини село Парище належало поміщикові Рейхарду, який там мав великий вплив на всі сфери життя.  Відомо, що у  1778 р. було відкрито однокласову народну школу, учителями якої були Босайчук, Петрицький, Леопольд Хом’як. У середині ХІХ століття було відкрито двокласну парафіяльну школу, у якій навчалися 24 учні. У ній вчителювали Ян Хрумовський  (1902 р.), Стефан Мушалюк, Дмитро Верес і його дружина Марія Верес з дому Джуг, Василь Юркевич, Андрій Павлусевич,  Григорій Мухній та його дружина Галина (1894-1965) і працювали в школі до 1929 року, Мухній Анна закінчила  вчителювати  22 березня 1942 року через переїзд до Надвірної. Після неї вчителювала Марія Вітріс.

Із входженням до Польщі на західноукраїнських землях було створено утраквістичні (двомовні)  школи, де предмети мали викладатися польською та українською мовами. Однак на практиці ці установи мали здійснювати асиміляцію українців та перетворювати їх на поляків.  У Парище  з  1924 р. діяла трикласова статева школа. У Майдані Горішньому статева двокласова школа – утраквістична, а у Велесниці однокласова школа з польською мовою викладання. З метою збереження власної національної ідентичності протидіяв цьому процесу о. Йосиф Кучинський (1833-1924), родом зі Стрия. З 1853 року проживав у селі. Помер у 1924 році та  похований на старому цвинтарі. З невідомих нам причин у  1945 році співробітники КГБ проводили на його могилі обшук і пошкодили хрест.  Ще раніше з метою протидії москвофільським рухам у  1887 р. ним була заснована читальня товариства «Просвіта», у якій нараховувався 131 учасник. Зі спогадів Івана Гальчука відомо, що з радянською окупацією 1944 року читальню перетворено на клуб. Було знято образи, портрети Шевченка, Франка та Лесі Українки, а на їхні місця повісили портрети Леніна і Сталіна. 

Після завершення Другої світової війни школа не мала єдиного приміщення. Різні класи навчалися в різних корпусах. У центрі села був головний корпус. Він розташовувався на місці теперішньої резиденції православної церкви. На місці обеліска героям був другий корпус, там навчалися старші класи, поруч з берегом було ще одне приміщення для старших класів. Третій корпус стояв по дорозі до вулиці Поруб та Лесі Українки. Згодом було побудовано ще один корпус на вулиці Т. Шевченка (зараз тут кафе). Лише в 1973 році було побудовано приміщення школи, у якому вміщалися всі класи. Загалом станом на 1973 рік у ній навчалося 480 учнів. Ця школа діє і зараз.

Із книги наказів дізнаємося імена директорів. Ними були: Мазуренко,  М. Кухаренко, І. Овсієнко, М. Халак, О. Бор, Г. Кузів, І. Хабайлюк, Я. Гавкалюк, М. Возний, а з 1991 р. – М. Левицький.  Спершу районне управління освіти  було в  Ланчині, а згодом перенесено до Надвірної. 

У своїх спогадах Марія Батир, випускниця 1964 року, розповідає про школу, що вона була одноповерховою, розташовувалася там, де зараз магазин та каплиця. Початкові класи були там, де зараз аптека та сільська рада. Загалом було 10 класів. Учнів було багато, зокрема і з Велесниці, Верхнього Майдану та Середнього. У її класі навчалися 24 учні. Багато хто не ішов того року, як мало би бути, тому що декого могли залишити на один або два роки ще раз через погане навчання. Для кожного класу був свій кабінет,  у якому проводилися всі уроки,  крім фізичної культури. Також була велика їдальня. 

За спогадами Ганни  Стефаник, учительки біології,  в 1940-1970 роках навчання було в старій школі.  Ця будівля збудована в 1930 році (зараз тут резиденція), і там було 4 кімнати. Там вчилися учні 5 – 8 класів. Був при школі дім молодих учителів, де проживали Федак, Завадські, Марунчак.  Для учнів 9 – 10 класів, які були родом з сіл Верхнього та  Середнього Майдану, Нижньої Велесниці та Гаврилівки, був гуртожиток та їдальня. З ними були вихователі після уроків Тригуб Андрій Федорович, Стефаник Василь Миколайович. До школи добиралися пішки з сіл. Головним транспортом були коні, які давав колгосп, а в 1960 році військова частина виділила вантажну машину. У 8-10 класах було трудове навчання.  Учителями  цього предмета стали Петрик Василь., Федорів Михайло. Учні багато допомагали колгоспу імені Тараса Шевченка, збираючи льон, буряк, картоплю тощо.

У цей період були вчителями Тимочко Михайло і Марія Богуславець, Пушкар Ярослав Семенович (історія), Катамай Володимир Олексійович (фізкультура), Паньків Микола Петрович (математика), Іванців Омелян Іванович (українська мова), Іванців Ганна Василівна (німецька мова),  Хабайлюк Іван Дмитрович (математика), Хабайлюк Любов Андріївна (зарубіжна література), Петрик Ірина Василівна (математика).  

Директорами з 1959 року були:

1. Чіх Іванна Семенівна, учителька української мови. Під її керівництвом почали будувати в 1963 році нову школу. 

2. Кузів Григорій Михайлович, учитель географії. За його керівництва було завершено будівництво школи і відкрито її 1 вересня 1973 року. 

3. Попик Степан Васильович

4. Бор Олександр Іванович

5. Хабайлюк Іван Дмитрович

6. Гавкалюк Ярослав Юрович

7. Возний Микола Миколайович

8. Левицький Микола Іванович (з 1991 року і по теперішній час)

Усі вчителі мали свої кабінети. У школі була їдальня та спортзал. Шкільна ділянка мала 30 арів. На ній учнів вчили вирощували овочеві культури: помідори, цибулю, огірки, капусту. 

Відомо, що в 1952-1963 роках школа була семирічною, з 1964 року десятирічною.  При школі діяли гуртки: фізичний, фотогурток, танцювальний, краєзнавчий, юннатів, математичний, гурток «Умілі руки», фізкультурний, літературний.  Під керівництвом Ганни Стефаник та Адама Миколайовича танцювальний гурток (з танцями «Аркан», «Гопак») і хор виступали в Станіславові (сучасний Івано–Франківськ) на сцені обласної філармонії. Учень 6-го класу Василь Батир виконував пісню «На високій полонині». 

За допомогою книги наказів за 1955 рік можемо простежити, яка була заробітна плата в певних працівників школи. Наказом №84 від 29 серпня було призначено кухарю 300 крб, лаборанту 300 крб, а завідувачу бібліотеки 190 крб. Наказ №79 від 15 серпня  1955 року ознайомлює з навчальними предметам, як-от: російською мовою, фізикою, математикою, українською мовою, хімією та фізкультурою.  

За спогадами Ганни Стефаник,  протягом 1950 – 1960 років часто мінявся вчительський склад. Після одного або двох років роботи в школі працівників переводили на інше місце праці. Вона згадує, як на політзанятті, що проводилися щопонеділка, учитель хімії Зьола Микола Йосипович розказував про Соломію Крушельницьку, яка виступала в Італії. За це його звільнили. 

Незалежність України дала новий початок для розвитку освітнього процесу в державі і в  нашому селі зокрема. Освіта перестала бути методом пропаганди, її основною метою стало виховання креативної особистості та свідомого громадянина. З’являються нові предмети, які сприяють розширенню кругозору та пізнанню власної та державної історії.  На цьому етапі ліцей очолює Микола Левицький (з 1991 року).

Відхід від минулого та спроби йти в ногу з часом дає можливість реформа в освіті та запровадження Нової української школи (НУШ) у 2018 році. Нова українська школа – це школа, до якої приємно ходити учням.

Тепер  головна мета – створити школу, яка даватиме не тільки знання, як це було до НУШ, а й уміння використовувати їх у повсякденному житті. За допомогою нових методів та технологій, упроваджують НУШ, використовуючи тактику співробітництва вчитель-батьки-учні.  Учителі нашої школи, а з 2018 року ліцею,  активно втілюють у життя “нушівські” підходи до навчання: Федорів Леся, Півнюк Світлана, Чіх Галина, Криворучко Світлана, Онуфрак Наталія. 

Учні Парищенського ліцею демонструють високі досягнення на учнівських олімпіадах з навчальних предметів.

Видатними випускниками ліцею є Іван Федак (доцент кафедри математичного і функціонального аналізу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника), Василь Глинчак (журналіст), Василь Чіх (футболіст), Ігор Стрембіцький (кінорежисер, перший українець, який отримав Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю.

Джерельною базою для написання даної роботи  стали розповіді випускників і вчителів  школи, книги наказів 1952-1957 років.

 

Систематизувала та узагальнила матеріали

вчителька історії МАРІЯ НЕСТЕРЕНКО