ШАНОВНІ ДРУЗІ!
Вчителькою історії Марією
Нестеренко узагальнено матеріали та спогади про історію шкільництва в селі
Парище. Але це далеко не повна історія. Хто має матеріали, нові спогади про
шкільництво в нашому селі, а можливо і фото - прохання надсилати на адресу закладу освіти parischezosh@i.ua або передавати безпосередньо
в ліцей. Обов’язково вказувати джерело інформації або прізвище очевидців.
ПИШЕМО ІСТОРІЮ РАЗОМ!
Історія
шкільництва в селі Парище
Наше
село засноване наприкінці
XVIII століття, коли українці не мали власної держави, а
входили до складу Австрійської (з 1867 р. до Австро-Угорської) імперії. До 1848
року власником села був пан Рейхард, який представляв австрійську владу. За
його сприяння 1778 року в Парищі було
відкрито однокласну школу, а в середині ХІХ століття — двокласну парафіяльну школу, у якій навчалися 24 учні. На початку ХХ
століття в школі навчали Ян Хрумовський, Стефан Мушалюк, подружжя Вересів.
У той час село перебувало
під впливом різних суспільно-політичних рухів: народовців та москвофілів. Для
збереження своїх позицій вони використовували читальні та гуртки. Щоб запобігти москвофільству, було створено
«Просвіту», яка нараховувала 131 учасника. Зі спогадів Івана Гальчука відомо,
що з совєцькою окупацією 1944 року читальню перетворили на сільський клуб.
Після Першої світової
війни західноукраїнські землі опинилися під польською окупацією (1919 – 1939).
У цей період здійснювалася політика
полонізації, зокрема і в освіті. Було створено чиновницький апарат, який
контролював цей процес. Станом на 1 червня 1924 року керівником освітнього відділу, який розташовувався
у Львові, був Казимир Брухнальський,
у Надвірнянському повіті шкільним інспектором був Гурчаний Кароль Ян
(1882 року народження, євангеліст, поляк), його заступниками були Дебіцкі
Казимир (1888
року народження, римо-католик, поляк) та Вілк Мєчислав.
Відомо, що в міжвоєнний період школа
в Парищі розташовувалася за 7 км від
залізничної станції і за 14 км від повітового міста. У селі була дерев’яна
школа з двома навчальними класами площею
60 м2, а шкільне подвір’я мало 5520 м2. У школі навчалися українською мовою.
Директором був Мухній Григорій (1888 року народження, українець). Протягом
1923 та 1925–26 років міністром освіти та релігії був Станіслав Грабський. Він
проводив жорстку політику спольщення на українських землях, був автором «Закону Грабського» — «Lex Grabski», який передбачав перетворення окремих українських та
польських шкіл на двомовні (утраквістичні). Упровадження цього закону призвело
до того, що із 793 українських і 346 польських шкіл у Станиславівському
воєводстві було утворено 487 утраквістичних, 337 українських та 285 польських.
У 1934/35 навчальному році на території усієї Польщі залишилось 457 українських
шкіл, де навчалось лише 5 % від загальної кількості українських дітей, ще
27 % вчилися в утраквістичних і 68 % —
у польських. Діяльність
Львівської шкільної кураторії в цьому напрямі була відчутна на Надвірнянщині,
де майже всі громади були українськими. У школи надіслали розпорядження, за яким у них,
окрім української мови навчання і релігії, вводиться польська мова
викладання.
Шкільна
львівська кураторія розпорядком з 14 вересня 1928 року ч.1 24742/28
змінила українську викладову мову на польську в трикласній вселюдній
школі в селі Парище на підставі прохань родичів 25 дітей шкільного віку. Батьки українських дітей виступили проти
розпорядження кураторії і через шкільного інспектора в Надвірній до Міністерства
освіти відправили петицію, у якій заперечували, що хтось із них підписував
декларації з вимогою польської мови навчання, і стверджували, що немає ніякої
потреби змінювати українську викладову мову на польську, оскільки в селі є
тільки 5 польських і 5 єврейських
дітей, решта 225 — українські. У 1930
році в селі діяла поширена публічна та змішана школа. Тут навчалися 223 учні,
які опановували польську та українську
мови. Вони мали 86 наукових годин, 3 класних кабінети.
Після завершення Другої світової війни школа не мала єдиного
приміщення. Різні класи навчалися в різних корпусах:
· У
центрі села був головний корпус, який розташовувався на місці теперішньої
резиденції.
· На
місці обеліска стояв 2-ий корпус, а згодом недалеко від берега було збудовано ще
один, у них навчалися старші класи.
· Навчальні
корпуси також були між вулицями Лесі
Українки та Поруб і на вулиці Тараса
Шевченка.
За спогадами Ганни Стефаник, учительки біології, у 1940 –
1970 роках навчання було в старій школі. Ця будівля на чотири кімнати збудована
в 1930 році (зараз тут резиденція). Там навчалися учні 5 – 8 класів. Був при
школі дім молодих учителів, де проживав Федак, Завадські, Марунчак. Для учнів 9–10
класів із сіл Верхнього й Середнього Майдану, Нижньої Велесниці та Гаврилівки
були гуртожиток і їдальня. Після уроків з цими школярами працювали вихователі –
Тригуб Андрій Федорович, Стефаник Василь Миколайович. До школи добиралися пішки
з сіл. Головним транспортом були коні, які давав колгосп, а в 1960 році
військова частина виділила вантажну машину. Учні допомагали колгоспу імені
Тараса Шевченка, збираючи льон, буряк, картоплю.
У своїх спогадах Марія Батир, випускниця 1964 року,
розповідає, що кожен клас мав свій кабінет, у якому проводилися всі уроки, крім
фізкультури. На місці спортивного залу була велика їдальня.
У цей період були вчителями Тимочко Михайло, Богославець
Марія, Пушкар Ярослав (історія), Катамай Володимир (фізкультура), Петрик Ірина,
Паньків Микола і Хабайлюк Іван (математика), Іванців Омельян (українська мова),
Іванців Ганна (німецька мова), Хабайлюк Любов (зарубіжна література).
Відомо, що в 1952–1963 роках школа була семирічною, а з
1964 року – десятирічною. При школі діяли гуртки: фізичний, фотогурток,
танцювальний, літературний. Під керівництвом Ганни Стефаник шкільний танцювальний
гурток із танцями «Аркан» та «Гопак», а також хор виступали в Станіславові
(Івано-Франківськ) на сцені обласної філармонії.
За книгою наказів 1955 року можна простежити, яка була
заробітня платня у певних працівників школи. Наказом № 84 від 29
серпня було призначено кухарю 300
крб, лаборанту 300 крб, а завідувачу бібліотеки 190 крб. Наказ №79 від 15 серпня ознайомлює з навчальними
предметами, які викладалися в школі: українська мова, фізика, математика,
хімія, фізкультура, російська мова.
Лише у 1973 році було збудовано школу, у якій вміщалися
всі класи. Тоді навчалося 480 дітей. Школа діє і зараз.
Директорами з 1959 року були:
1. Чіх Іванна
Семенівна (учителька української мови; під її керівництвом почали будувати в
1963 р. нову школу).
2. Кузів
Григорій Михайлович (учитель географії; за його керівництва збудовано нову
школу і відкрито її 1 вересня 1973 р.).
3. Попик Степан
Васильович.
4. Бор Олександр
Васильович.
5. Хабайлюк Іван
Дмитрович.
6. Гавкалюк
Ярослав Юрович.
7. Возний Микола
Миколайович.
8. Левицький
Микола Іванович (з 1991 року по теперішній час).
Незалежність України дала новий початок для розвитку
освітнього процесу в державі і в нашому селі зокрема. Освіта перестала бути
методом пропаганди, її основною метою стало виховання креативної особистості та
свідомого громадянина. З’являються нові
предмети, які сприяють розширенню кругозору та пізнанню власної й державної
історії.
Відхід від минулого та спроби йти в ногу з часом уможливили
реформи в освіті та запровадження Нової української школи (НУШ) у 2018 році — школи, до якої приємно ходити учням. Тепер головна мета – створити школу,
яка даватиме не тільки знання, як це було донедавна, а й уміння використовувати
їх у повсякденному житті. Це можна зробити за допомогою нових методів та
технологій, використовуючи діяльнісний підхід і тактику співробітництва: учителі
– батьки – учні. Колишні учні, а тепер учителі нашої школи (з 2018 року ліцею) Федорів
Леся, Півнюк Світлана, Чіх Галина, Криворучко Світлана, Онуфрак Наталія активно
втілюють у життя «нушівські» підходи до навчання. Учителі-предметники також
активно впроваджують новий Держстандарт у 5-8 класах.
Щороку парищенські ліцеїсти здобувають перемоги на різних
етапах предметних олімпіад та конкурсів.
Видатними випускниками ліцею є Іван Федак (доцент
кафедри математичного і функціонального аналізу ПНУ імені Василя Стефанка), Василь Глинчак (журналіст), Василь Чіх (футболіст), Ігор
Стрембіцький (кінорежисер, перший українець, який отримав Золоту пальмову
гілку Каннського кінофестивалю).
Джерела:
1. Spis nauczycieli publicznych szkół powszechnych i państwowych seminarjów
nauczycielskich oraz Spis szkół w okręgu szkolnym lwowskim obejmującym
województwa lwowskie, stanisławowskie i tarnopolskie. Lwów : nakł.
Wydawnictwa Książek Szkolnych w Kuratorjum Okręgu Szkolnego Lwowskiego, 1924.
444 p. C.
88
2. Falski M. Szkoły Rzeczypospolitej Polskiej w roku szkolnym
1930/31. 2nd ed. Warszawa ; Lwów : nakł. Państwowego Wydawnictwa Książek
Szkolnych, 1933. 972 p 435
4. Макарчук, Степан Арсентійович. Етнічна історія України:
навч. посібник / С. А. Макарчук. – Київ: Знання, 2008. – с. 288
5. Накази Парищенської школи I-III ступенів за 1952-1957 роки. Зберігається в Парищенськму
ліцеї. Неопублікований документ.
6.
Стефаник Ганна. Спогади
про роботу в
Парищенській школі.
7.
Батир Марія. Спогади
про навчання в
Парищенській школі.
8. Гальчук Іван. Спогади про навчання в Парищенській школі.
Систематизувала та узагальнила матеріали
вчителька історії МАРІЯ НЕСТЕРЕНКО
Немає коментарів:
Дописати коментар